Біля дзвіниці Успенського собору Києво-Печерської лаври повертаю по праву руку. Біля Ближніх печер – ще один поворот праворуч, після чого опиняюся на широкій кам’янистій дорозі, яка веде вниз і закінчується ансамблем золотоверхих споруд. Там, унизу, знаходяться і Дальні печери, і приміщення Духовної академії та семінарії.

Пройшовши кількасот метрів, натрапляю на пам’ятник святим Кирилу та Мефодію. З того боку, де височить погруддя іншому слов’янському святому – Петрові Могилі – сходами спускаються юнаки в чорних сутанах. В будинку, з якого вони щойно вийшли, призначено зустріч із архієпископом АНТОНІЄМ, ректором київських Духовної академії та семінарії і, нарешті, моїм поважним земляком.

У церкви своя місія – відповідати за душу

– … У радянські часи православна церква часто ... Читать дальше »